Робота над проблемою

Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів при вивченні математики

Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів при вивченні математики

План.

І.Вступ.

ІІ. Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці.

Розвиток пізнавального інтересу учнів.

Прийоми активізації уваги учнів.

Використання аналітико-синтетичного методу.

Роль проведення короткочасних повідомлень, підготовлених учнями.

Творчі завдання - засіб активізації пізнавальної актиності учнів.

Шляхи розвитку інтуїції школярів.

Дослідницький метод.

Проблемний метод.

Шляхи формування творчої самостійності учнів.

Шляхи вирівнювання знань і вмінь учнів із слабкою підготовкою.

ІІІ. Позакласна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності

учнів.

ІV. Висновки

Головним напрямком у викладанні математики  є виклавдання математики як засобу мислення учнів. методика викладання випливає з того, що є метою навчання, опирається на вікові особливості учнів та на розуміння причин, що гальмують сприйняття відповідного матеріалу.

Своє завдання, як вчителя я розумію насамперед у вихованні учня як активно мислячої особистостів, що зможе творчо підійти до матеріалу, який вивчається. Тому і я працюю над над проблемним питанням “шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів при вивченні математики”.

Загальний смисл вимоги активної навчально-пізнавальної діяльності учнів полягає в тому, що ця вимога має два аспекти: внутрішній ( психолого-педагогічний) і зовнішній (організаційний).

Внутрішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що вона визначається такими компонентами, як інтерес до навчання, ініціативність у навчальній рноботі, пізнавальна самостійність, напруження фізичних і розумових сил для розв'язання поставленої пізнавальної задачі. Розвиток цих компонентів і складає необхідну умову організації активної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Зовнішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що до цієї діяльності необхідно залучити всіх учнів даного класу і кожного з них.

Ця вимога може бути здійснена тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів, а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання. такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

Завдання вчителя полягає в тому, щоби поряд з вивченням понятійного апарату даної теорії постійно демонструвались прийоми і способи пізнавальної діяльності.

За своєю формою прийоми і способи діяльності описуються:

а) алгоритмічними приписами, алгоритмічними схемами, блок-схемами;

б) правилами і законами логіки.

В процесі своєї діяльності учень користується готовими алгоритмічними приписами, правилами і законами або самостійно їх складає. У першому випадку ним здійснюється репродуктивна, а у другому - продуктивна діяльністі.

Провідні ідеї мого творчого підходу до праці такі: зацікавлення учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним та раціоналізація навчальної діяльності учнів. Реалізую ці ідеї методами: словесним, наочним, практичним .

Насамперед звертаю увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості.

Для правильної організації роботи по формуванню в учнів пізнавального інтересу за допомогою прогностичних методів виявляю “за” і “проти”, які впливають на цей процес. Маючи такі дані, будую свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому намагаюся оптимально поєднувати методи як суб'єктивного характеру, так і об'єктивного. Суб'єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об'єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. І тоді, якщо сама ця діяльність викличе в нього інтерес, задоволення, радість, азарт, то могжна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій діяльності, а , значить формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Активізацію пізнавальної діяльності учнів не уявляю без активізації їх уваги. Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну увагу учнів активізую такими прийомами, як метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів (наприклад, самостійно закінчити деяке тотожне перетворення, розв'язати рівняння, відтворити тільки що викладене доведення математичного твердження (або його фрагмент), виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, тощо), порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних ентапах уроку , “захист робіт” (шляху виконання, доведення чи розв'язування), рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка.

Сюди ж відноситься і використання дидактичних матеріалів у вигляді карток, на яких містяться індивідуальні завдання для учнів. Дидактична мета цих завдань може бути різна, проте вони завжди є засобом активізації уваги. Для учнів з недостатньо сформованим умінням керувати увагою (ця риса характерна для тих, хто має незадовільну математичну підготовку) готую картки, до яких додається картка-підказка. Це - план виконання або зразок розв'язання аналогічного завдання, або алгоритм розв'язування такого виду завдань. Може бути також поєднання алгоритму із зразком. наприклад, алгоритм і зразок розв'язання деякого рівняння, виконання певної дії над десятковими чи звичайними дробами тощо.

Періодично проводжу математичні диктанти. Вони привчають дітей уважно стежити за мовою вчителя, відразу включатися у виконання завдання, сприяють виробленню певного ритму роботи. Математичні диктанти можуть застосовуватися у всіх класах для різних дидактичних цілей, проте є завжди засобом активізації уваги учнів.

Завжди пам'ятаю, що важливою умовою активізації та підтримування довільної уваги є забезпечення мотиваційної сторони навчальної діяльності, вирроблення позитивного ставлення до того, що пізнається, і до самого процесу пізнання.

Дотримання цієї умови сприяє міцності навичок, що формуються.

З метою активізації уваги часто створюю проблемні та ігрові ситуації тощо.

Постійно застосовую аналітико-синтетичний метод - як під час пошуку розв'язку задачі, так і під час виведення правила чи доведення теореми, а також в якості організаційної форми застосовую колективну пояснювальну бесіду, охоплюючи при цьому якнайбільшу частину учнів класу.

Як один з прийомів активізації самостійної діяльності учнів практикую проведення підготовлених окремими учнями п'яти-семи- хвилинних повідомлень з питань, які безпосередньо відносяться до програмового матеріалу. Сюди ж відносяться і більш складні задачі. До цього намагаюся залучати якнайбільше різних учнів класу; матеріал для їх виступу підбираю з урахуванням їх підготовки з математики, розвитку мови і т.д.



Одним із видів творчих завдань є завдання по складанню задач. Такі завдання можуть бути запропоновані, як на етапі вивчення нового матеріалу, так і на етапі йцого закріплення.

Істинне розуміння предмента, яке дозволяє ефективно застосовувати набуті знання, неможливе без розвитку інтуіції, яка сприяє правильному орієнтуванню в поняттях, фактах, методах. Без розвитку інтуіції знання виявляються формальними, носять інформативно-довідковий характер, а не “внутрішніми”, властивими свідомості учня. Сюди належать інтуіція, що передує знанням, інтуіція після знань, оцінка ситуацій, навички користуватися прикидками, робити аналіз задачі, аналіз відповіді, геометрична інтуіція в курсі алгебри і початків аналізу. Особливо сприяють розвитку інтуіції завдання на побудову простих прикладів чисел, рівнянь, функцій тощо, що мають наперед задані властивості. Постійно вимагаю від учнів наведення таких прикладів - це в певній мірі творчий акт, який вимагає активної роботи мислення, уява, фантазії.

Як учитель, що займається навчаючою, виховуючою і розвиваючою діяльністю, диригує активною навчальною роботою школярів, намагаюся завжди, коли це можливо, будувати навчально-пізнавальну діяльність учнів за структурою дослідницького методу, починаючи від усвідомлення пізнавальної проблеми і закінчуючи пошуком практичних застосувань одержаних нових знань. Пізнавальні труднощі долаються за допомогою колективного обговорення в класі, спрямованого питаннями, завданнями, коментарями вчителя.

Як особливо ефективний активації пізнавальної діяльності учнів, застосовую проблемний підхід до навчання, який сприяє інтелектуальному розвитку учнів і водночас формує їх світогляд, моральні, емоційні та інші риси особистості.

Результати психологічних досліджень свідчать, що продуктивне мислення невіддільне від розв'язання тієї чи іншої проблеми. Воно не тільки починається з проблеми чи запитання, здивування чи нерозуміння, із суперечності, а й далі відбувається в процесі виникнення та розв'язування ряду послідовних пізнавальних завдань, проблеми в цілому.

Проблема - це завжди знання про незнання, тобто усвідомлення недостатності знань для задоволення недостатності знань для задоволенння певної пізнавальної проблеми.

Усвідомлення проблеми відбувається в проблемній ситуації і залежить від рівня знань, спрямованості пізнавальних інтересів учня.

Те, що є проблемним для одного, може не бути проблемним для іншого. Кожна людина бачить тим більше нерозв'язаних проблем, чим ширше коло її знань. Уміння побачити проблему - функція знання.

Для того, щоб на уроках математики ефективно активізувати розумову діяльність учнів за допомогою проблемних ситуацій, з'ясовую особливості проблемного підходу до навчання математики, проаналізувати основні типи проблемних ситуацій та способи їх створення.

В діяльності учнів важливішим є не результат, до якого вони приходять, а ті шляхи, способи мислення, за допомогою яких вони одержують цей результат. Вчити дітей, як мислити, щоб прийти до цього результату, це є найголовнішим, бо саме воно розвиває дитину.

Творча самостійність учнів можлива тоді, коли вони володіють способами і прийомами розв'язування певних задач, або загальнимиспособами підходу до розв'язання буд-яких проблем.

Під час викладу матеріалу, доведення тверджень, розв'язування задач завжди користуються певними способами і прийомами діяльності. У сучасних навчальних посібниках вони виділяються недостатньо, тому корисно, вивчаючи понятійний апарат певної теорії, постійно демонструвати способи і прийоми пізнавальної діяльності.

Для вирівнювання знань і вмінь учнів із слабкою підготовкою застосовую принцип підвищення рівня творчої самостійності учнів. Він полягає в тому, що під час вивчення теми учні використовуютьодні й ті самі завдання (або аналогічні) для формування понять і способів дій. У прцесі їх виконання залежно від рівня підготовки й індивідуальних особливостей учні дістають потрібні підказки (вказівки, навідні питання), певну інформацію, малюнки, тощо.

Вказівки можна давати усно, на картках, за допомогою екранних засобів, індивідуальні або для окремих груп учнів. Добре підготовленому учневі такі вказівки майже не потрібні, середньому - варто подати тільки загальну ідею або нагадати загальний підхід до виконання даного завдання, а слабко підготовленим поряд із загальними вказівками потрібні й додаткові (нагадати окремі положення, факти, способи діяльності, тощо). Тоді учні з недостатньою підготовкою поступово оволодіватимуть необхідними способами пізнавальної діяльності, потрібними вміннями і навичками. Система вказівок і настанов дає змогу виявити рівень знань і вмінь учнів, оцінити їхню роботу.

До позакласної роботи як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів я підхожу диференційовано, враховуючи рівень математичного розвитку, вікові та психологічні особливості учнів.

Усні та письмові відповіді учнів, їх підхід до розв'язання різних завдань показують, що описана робота дає певні позитивні наслідки.